Невиконання обмежувального припису може бути вчинене лише умисно та вважається закінченим з моменту порушення хоча б одного з обов'язків, встановлених рішенням суду. При цьому мотив і мета для кваліфікації дій особи за ст. 390-1 КК значення не мають.
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ст. 390-1 КК України, а саме за те, що він умисно не виконав обмежувальних приписів, чим порушив встановлені судом заходи тимчасового обмеження щодо своєї матері. У касаційній скарзі захисник зазначив, що в діях його підзахисного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення, тому що обвинувачений не мав прямого умислу на невиконання обмежувальних приписів, а приходив до матері з її дозволу, тож суди застосували закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 390-1 КК України.
Залишаючи без зміни рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що у диспозиції ст. 390-1 КК України чітко визначено, що таке ді...