На підставі статей 13 та 19 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, здійснюються періодичні відвідування місць несвободи сфери охорони здоров’я населення. Відповідно до статті 18 Закону України «Про психіатричну допомогу» виписка особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння та щодо якої судом було застосовано примусові заходи медичного характеру, здійснюється за рішенням суду. У статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на перебування у закладі з надання психіатричної допомоги лише протягом строку, необхідного для обстеження та лікування. Відповідно до пункту 4 статті п’ятої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. У доповіді Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) стосовно поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди (CPT/Inf(98) 12-part) також зазначається, що пацієнт, якого поміщено без його на те згоди до психіатричного закладу, повинен бути звільнений, як тільки його психічне здоров’я дозволить це зробити. Тому необхідність перебування у закладі повинна регулярно переглядатись через встановлені проміжки часу. Проте під час відвідування закладів з надання психіатричної допомоги групою з реалізації національного превентивного механізму у сфері; охорони здоров’я виявлені випадки, коли пацієнти тривалий час перебувають у цих закладах без ухвали суду щодо призначення, перегляду чи припинення примусових заходів медичного характеру (далі - ПЗМХ). Наприклад, під час відвідування Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України» встановлено, що деякі пацієнти перебувають у лікарні без ухвали суду щодо призначення, перегляду чи припинення ПЗМХ упродовж декількох місяців і як наслідок утримуються у місцях несвободи без обґрунтованих підстав, що є порушенням їхнього права на свободу та особисту недоторканність з огляду на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Цеге фон Мантейфель проти України (заява № 29804/16), «Горшков проти України» (заява № 67531/01) та інші. Під час вивчення медичної документації та особових справ таких осіб було встановлено, що у переважній більшості випадків представники закладу з надання психіатричної допомоги (лікарі-психіатри), які надають особі психіатричну допомогу, вчасно направляють до суду за місцезнаходженням закладу з надання психіатричної допомоги заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що містить обґрунтування необхідності продовження, зміни або припинення застосування примусового заходу медичного характеру відповідно. Водночас розгляд судами таких висновків та прийняття рішення про призначення, перегляду чи припинення ПЗМХ може перевищувати 6 місяців. Відповідно до інформації, наданої Міністерством охорони здоров’я України у листі від 25/12773/2-24 від 25.03.2024, у 2023 році: Дніпровською філією «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров’я України» направлено до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська 1212 заяви з питань застосування примусового заходу медичного характеру, з яких 27 розглядались понад 6 місяців та 54 з яких розглядались понад 3 місяці; КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Дружківської міської ради направлено до Дружківського міського суду Донецької області 2 заяви з питань застосування примусового заходу медичного характеру, з яких 1 розглядалася більше 1 року; КНП «Олександрівська лікарня планового лікування» направлено до Олександрівського районного суду Донецької області 1 заяву з питань застосування примусового заходу медичного характеру, яка розглядалася понад 6 місяців; КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Херсонської обласної ради направлено до Херсонського міського суду Херсонської області 16 заяв, з яких 2 розглядались понад 6 місяців та 4 - понад З місяці; КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров’я» Миколаївської обласної ради направлено до Миколаївського районного суду Миколаївської області 73 заяви з питань застосування примусового заходу медичного характеру, з яких 10 розглядались понад 3 місяці. Верховний Суд у постанові від 27.02.2020 у справі № 716/1511/16-к звернув увагу, що у рішенні у справі «Горшков проти України» від 08.11.2005 у пункті 44 ЄСПЛ зазначив, що ключовою гарантією за пунктом 4 статті 5 Конвенції є те, що особа, яка примусово утримується у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд за її власним бажанням. Пункт 4 статті 5 Конвенції вимагає в першу чергу наявність незалежного правового засобу, за допомогою якого особа, яка утримується, має можливість постати перед суддею, який визначить законність триваючого утримання. Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 03.06.2005 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» зазначено, що враховуючи специфіку справ про застосування примусових заходів медичного характеру, їх продовження, зміну чи скасування (припинення), зумовлену станом психічного здоров’я людини, судам належить без зволікання вирішувати питання про призначення цих справ до розгляду й оперативно їх розглядати. Згідно з положеннями частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. З огляду на викладене, а також враховуючи, що відповідно до пунктів 1, З частини восьмої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розділу II «Повноваження Ради суддів України» Положення про Раду суддів України, затвердженого рішенням X позачергового з’їзду суддів України 16.09.2010 (у редакції затвердженій рішенням XIV позачергового з’їзду суддів України 14.03.2017), Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; здійснює контроль за організацією діяльності судів, на підставі статей 13, 19 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» необхідно розглянути лист та вжити у межах компетенції заходів, спрямованих на усунення в організації діяльності судів причин та умов, що сприяють порушенням прав людини на свободу та особисту недоторканність, а також запобігання їх у подальшому.